З історії

Перебування людини на околицях Судака простежується із часів палеоліту. У Новому Світлі знайдені знаряддя праці неандертальців, що ставляться до середнього палеоліту (80-30 тис. років до н. е). Сліди відкритої стоянки неандертальців виявив в обриві сухої річки біля гори Меганом А. И. Полканов. Це був час останнього заледеніння Землі, коли в Криму навіть улітку стояли холоду. Неандертальці вміли добувати вогонь. Вони полювали на великій і дрібній тваринах і одягалися в їхні шкіри. На околицях Судака й у Новому Світлі виявлені знаряддя праці новокам'яного часу, а на горі Меганом, у Капсельской долині й на горі Варт-Обоє відкриті стоянки й поселення епохи бронзи (2 тис. до н.е.). Безліч народів змінилися тут; завойовники кровопролиттями, пожежами, руйнуванням затверджували своє право володіти родючими землями й портом, через який ішов потік товарів з Русі, Середньої Азії, Індії, Західної Європи. Далеко летіла слава про богатом, добре укріплений містіі купців і ремісників, відомому на Русі під ім'ям Сурожа.

Греки-переселенці почали освоювати східну частину узбережжя півострова з VI в. до н.е. і в безпосередній близькості від Судака в цей час був заснований місто Феодосія, що, незважаючи на складні перипетії тисячоріч історії регіону, зберіг свою назву до сьогоднішнього дня. У той далекий час на території Гірського Криму жили племена таврів, які перебували на первісній стадії розвитку, і тому представлялися грекам диким народом. До того ж місцеве населення зустріло прибульців вороже, і довгий час епохи між цими етнічними масивами відбувалися військові зіткнення. У найближчій окрузі Судака, а також на території Судакської фортеці, відомі пам'ятники кізил-кобінскої археологічної культури або таврів, як іменується цей народ у письмових джерелах. Підстава першого поселення на місці більше пізньої Судакської фортеці, від якого веде свою історію сучасний Судак, відносять до античної епохи, коли осіле населення Східної Тавріки, поза залежністю від етнічного походження, засвоїло основні традиції грецької, або в більше широкому розумінні античної культури, і стало користуватися в повсякденному житті грецькою мовою

На думку багатьох учених місто було засновано в 212 р. аланами, плем'ям північно-іранської язикової групи, що проникнули в Крим в II-III вв. н.е. Але ще в античні часи десь тут існувала еллінська колонія Афинеон. Як і все узбережжя, місто переходив від Рима до Візантії, періодично випробовуючи набіги кочівників. Неодноразово мінялися й назви: Сідагіос, Солдайя, Сурож, Сугдейя (остання назва пов'язане з наймогутнішим торговельним союзом Согдіана, що виник у середні століття в Середній Азії з освічених еллінізованих міст). По православному переказі тут наприкінці IX століття, завдяки святому Стефану Сурожському, звернувся в християнство новгородський князь Бравлін із дружиною. В X вв. Сугдея досягає свого найвищого розквіту. Місто стає найбільшим торговим центром Тавріки й усього Північного Причорномор'я. Порт Сугдеї зв'язував країни Східної Європи й Київську Русь із країнами Середземномор'я, Євразійські степи із країнами Близького Сходу й Західної Європи. Потужний потік товарів циркулював від Китаю до Англії, а Сугдейя на цьому шляху був важливою розвилкою, насамперед для російських князівств. Багатство й значення міста в міжнародній торгівлі не могло не привернути увагу сильних у військовому відношенні сусідів

З кінця ХI в. Сугдея переживала політичний і економічний розквіт, що було пов'язане з появою в Європі команів - кочівників тюркського походження, яких давньоруські джерела називали половцями, а арабські - кіпчаками. До появи татар вони кочували на територіях між Дністром і Доном, а в Тавриці контролювали все південно-східне узбережжя, аж до Ялти. Комани виступали посередниками в торговельних операціях між народами Півночі й Півдня. Сугдея стала важливим центром, через який здійснювалися зв'язки між Візантією, сельджукским державою й південною Руссю, а також серйозним конкурентом Херсона - основного опорного пункту візантийців у регіоні.

Після утворення Золотоординської держави, столиці якого стало місто Сарай-Бату на Нижній Волзі, Сугдея, як і вся південно-східна частина півострова, входить до складу Кримського улусу Золотої Орди, адміністрація якого щорічно з 1249 р. збирала данина для золотоординського хана. Але й після твердження татарського панування Сугдея зберегла внутрішнє самоврядування, основи якого були закладені у візантійський період її історії, хоча в системі адміністративного керування Тавріки відбулися серйозні зміни. Але, незважаючи на негативні наслідки монгольського завоювання, із середини XIII в. судячи з археологічних джерел, на території півострова спостерігається демографічний вибух і з'являється величезна кількість нових поселень, що було наслідком сприятливих економічних умов. Арабські джерела другої половини XII - початку XIV вв. із всіх торгових центрів півострова згадують майже винятково Сугдею.

У другій половині XII в. у Судаку з'являються посланці могутньої Візантійської держави – венеціанці, пізанці й генуезці. Вони активно торгують із російськими, половецькими й середньоазіатськими купцями. Судак на 150 років стає центром венеціанських володінь, але поруч - у Феодосії швидко зміцнюють генуезьці. Поступово саме генуезьці захопили все узбережжя від Боспору (Керчі) до Херсонеса (нинішній район Севастополя). Кафу (Феодосія) стала столицею їхньої колонії в Криму, а Судак, як би ми зараз виразилися, вони вирішили зробити військовою базою. В 1365 році вони домоглися від Золотої орди виключних прав на все морське узбережжя Криму, вони незабаром захоплюють Солдайю й протягом сорока із зайвим років перебудовують фортеця (перші будівлі якої зроблені ще візантійцями). У різні часи фортеці жили алани, кельти, російські німці, італійці, греки. І повітря її, відповідно, просочений культурами всіх цих народностей. У стіни умуровані кам'яні плити, на яких висічені герби й написи, що повідомляли, при якому консулі й коли споруджувалася та або інша вежа. У цей час Судакська фортеця знаходиться під охороною держави; вона є філією Київського архітектурно-історичного заповідника “Софійський музей”.

У першій половині XIV в., під час правління хана Узбека, у Золотій Орді як офіційна релігія було прийняте мусульманство. Із цього часу золотоординскі намісники Криму під приводом релігійної боротьби виганяють із міста місцевих жителів-греків, а до 1327 р. руйнують візантійські зміцнення, випливаючи традиції кочівників, що вважали, що дійсні воїни повинні боротися у відкритому полі, а не ховатися за кріпосними стінами. Місто, із правами самоврядуванням, попадає під безпосередню владу кримського улусу-бека Толак-Теміра. Але результати археологічних досліджень показують, що на початку XIV в., Сугдея не занепадає, а перетворюється в один із провінційних золотоординських центрів, з розвитий міською культурою, ремеслом і торгівлею

Коли в 1475 р. турки висадилися у Феодосійській затоці, фортеця непохитно захищалася. Із всіх генуезських колоній Солдайя впала останньої. По переказі, більша група захисників на чолі з консулом Хрисофоро ди Негро замкнулася в головному храмі. Всі вони загинули, коли турки підпалили будинок (археологи дійсно знайшли в цьому місці безліч обгорілих костей). Лише невелика частина жителів Солдайи врятувалася, спустившись по обриві скелі (або потайним ходом) до кораблів. Пробоїни від потужних гармат дотепер зяють у стінах фортеці. На самому її верху перебуває Дівоча вежа, звідки по доданню якась принцеса кинулася в безодню, не бажаючи бути полоненої

В 1783 році Судак разом з усім Кримом відійшов до Російської імперії. У результаті кримських татар, що послідувавша за цим масової эмиграции, (християнське населення було виселено із Криму за наказом Потьомкіна ще в 1778 році) місто практично повністю збезлюділо й перетворилося в невелике селище. Знову статус міста Судак знайшов тільки в 1982 році.

В 1804-1809 рр академік П. С. Паллас очолив створене їм у Судаку казенне училище виноградарства й виноробства, побудував отут будинок з виноградником і винним підвалом, він уперше докладно описав близько 40 місцевих сортів винограду, шукав секрети виготовлення шампанського. Академік Х. Х. Стевен, засновник Нікитського ботанічного саду з 1807 р. і до кінця своїх днів подовгу працював у Судаку. Часто бував на своїй дачі в Судаку художник-мариніст И.К. Айвазовський. "Судакські мотиви" не залишили без натхнення й композиторів. Це А.К. Глазунов, А. А. Спендіаров. У різні роки приїжджали в Судак Ганна Ахматова, Андрій Білий, Костянтин Паустовський, Олександр Грін, Вікентій Вересаєв, Костянтин Треньов, Всеволод Вишневський. В 1927 р. тут побував Михайло Булгаков.

З кінця XIX в. Судак облюбували утворені люди середнього статку й студентство великих міст імперії. Ну й, звичайно, величезне число цікавих людей з різних країн приїжджає сюди на археологічні розкопки, у геологічні та інші експедиції, а також малювати, писати вірші, знімати кіно. Саме ця публіка заклала основи російського натуризма, так що нудистські пляжі освоєні вже багатьма поколіннями

З історією Судака з недавніх пор можна познайомитися в Міському музеї , він відкрився на території туристичного комплексу “Судак” на колишній віллі Функа. Але, мабуть, найбільшу популярність Судаку принесли міжнародні фестивалі КВВ, які проходять у цьому комплексі